20.06.14

МАНЕРА МОВНОЇ ПОВЕДІНКИ ЛЕКТОРА У ПРОФСПІЛКОВІЙ АУДИТОРІЇ

профспілкове навчання
Будь-яка академічна лекція - це відповідальне багатоаспектне дійство, що має нести у собі не лише інформаційний, змістовий потенціал, а й соціально-педагогічний. Методика і техніка проведення лекції вимагає вирішення багатьох різноманітних питань, розглядом яких у різні часи займалися А.М. Алексюк, С.І. Архангельский, АА. Вербицкий, Т.Є. Галушко, І.І. Кобиляцъкий, Л.І. Мацько та ін.
Лекція ж, орієнтована на профспілкову аудиторію, має свою специфіку і потребує особливої уваги, оскільки покликана, як і вся сучасна система кадрової підготовки профспілкових лідерів та працівників, переорієнтувати їх на нову модель діяльності та соціальну роль профспілок, що вимагає від педагога-науковця високої педагогічної майстерності. На шляху до досягнення цієї мети знадобляться не лише ґрунтовні знання, сучасні методики і прийоми викладання, а й певні мовленнєві навички, відпрацьована техніка мовлення, висока мовна культура педагога. У зв’язку з цим хочемо наголосити на кількох важливих аспектах мовної поведінки, що можуть стати у нагоді профспілковому лектору.
Мовна поведінка лектора виявляється у процесі викладу матеріалу і має наступні характеристики: тембр голосу, манера мови; швидкість мови, гучність голосу; вимова слів, артикуляція; забарвлення звучання голосу, модуляція мови, ритмічний говір. 
Одним із елементів мовної поведінки лектора є чітке дотримання норм мови. Адже будь-яке порушення цих норм викликає внутрішній опір аудиторії, знижує авторитет лектора. Тому він має добре знати основні правила граматики мови, якою він читає лекції, постійно стежити щодо відповідності мовлення правилам орфографії та пунктуації. Складовою частиною мовленнєвої культури є дотримання правил орфоепії, розумне використання лек­сичного багатства мови. Особливої уваги потребує вживання слів, які прийшли в нашу мову в останні десятиліття. Недоцільно вживати "заради моди" іншомовні сло­ва, відповідники яких є в українській мові ("електорат", "консенсус", "конфронтація", "омбудсмен", "легітимний", "лапідарний", "охлократія" та ін.). Адже прикрашання мови іноземними словами аж ніяк не є ознакою високої культури й освіченості. 
Лектору важливо турбуватися про зрозумілість, уникати багатослів’я, за яким важко побачити, відчути головну думку. Необхідно домагатися ясності мови, зрозумілості мовлення, мобілізовувати для цього усі мовні, логічні, фразеологічні засоби. Уміти сказати про складні явища, процеси, наукові теорії коротко, ясно, зрозуміло - важливий компонент педагогічної майстерності профспілкового лектора. Точність, виразність мовлення залежить передусім від того, наскільки глибоко і ґрунтовно педагог засвоїв предмет своєї лекції.
Лекція не повинна бути позбавлена експресивності (лат. expressio - тиснення, вираження, висловлення, від ехргіто - витискаю; ясно вимовляю, висловлюю). Експресивна мова лектора викликає певні емоції і надає мовленню емоційності, виразності, спонукає до емоційного збудження слухачів. Усе це сприяє підвищенню якості засвоєння матеріалу. 
Важливою передумовою формування мовленнєвої культури викладача є володіння технікою мовлення. По-перше, педагог має досконало знати побудову голосового апарата, фізіологічні особливості його функціонування, догляд за ним. По-друге, роз­різняти типи дихання (фізіологічне і фонаційне) та види дихання (ключичне, реберне, діафрагмальне). По-третє, володіти тех­нікою дихання. По-четверте, уміти структурувати текст, виділяти наголоси (орфографічний, логічний, фразовий), розрізняти мовленнєві паузи (психологічну, логічну, гастрольну, повітряну).
Сила і тональність голосу залежать від кількості слухачів в аудиторії. Протягом лекції сила і тональність мають змінюватися. З метою акцентування уваги на важливості окре­мих положень силу голосу необхідно збільшувати, тональність змінювати, щоб скерувати увагу слухачів у потрібно­му напрямі. Монотонність мовлення лектора стомлює аудиторію.
Темп і ритм мовлення залежать від кількох чинників: вікових особливостей аудиторії, важливості матеріалу, дидактичних завдань, санітарно-гігієнічних умов та ін. Темп визначає швидкість мови, яка вимірюється кількістю слів, що вимовляються за хвилину. Лекція у профспілковій аудиторії, на наш погляд, передбачає вибір такого темпу, за якого слухачі мають змогу повільно, вдумливо сприймати інформацію, робити записи. Слід наголосити на тому, що темп може змінюватися протягом одного заняття. Якщо педагог по­відомляє особливо важливу інформацію (розкриває сутність понять, законів, правил), темп має сповільнюватися; наведення прикладів, рутинна інформація зумовлюють прискорення темпу. Він має змінюватися також залежно від того, з якою категорією профактиву працює викладач. Ритмічність мовленнєвої діяльності лектора, як психологічний чинник, забезпечує внутрішню силу мовлення, його динаміку. В інтонації мови поєднуються мелодія (модальність), тембр, гучність голосу, темп розмови, паузи, інтонаційні та смислові наголоси. 
Поняття мовленнєвої майстерності лектора передбачає і вміння вчасного переходу від монологічного мовлення промовця до діалогічного. Для виступу в аудиторії, звичайно, характернішим є монолог, але діалог, якщо лектор ним вдало користується, створює сприятливі умови для спілкування. Діалог як результат активної взаємодії сторін особливо корисним буде у досвідченій, професійно компетентній профспілковій аудиторії, оскільки передбачає спільне вироблення оцінок і поглядів. Він може відбуватись у вигляді обговорення протилежних думок, поглядів, принципових положень, тобто дискусії або наукової суперечки, або використовуватись лектором як публічне мислення.
Для успішного спілкування з аудиторією лектору важливо вміти користуватися і невербальними засобами (жести, міміка, руки). Адже вони нерідко ілюструють, доповнюють, уточнюють і конкретизують висловлене. Саме невербальні засоби спілкування сигналізують лекторові й про те, як відбувається його взаємодія з аудиторією, бо слухачі, як правило, мовчать, і подавати сигнали про сприймання виступу вони можуть лише так, щоб не заважати: жестами та мімікою. Отже, несловесні засоби по-різному використовуються в процесі спілкування промовця, лектора з аудиторією: як пошукові компоненти, що враховуються при орієнтуванні перед початком спілкування; як символи, що використовуються для коригування вже встановленого контакту. Вони, зокрема, поділяються на різні сигнали: що йдуть від слухачів на підтвердження розуміння ними того, про що говорить оратор; що йдуть від лектора із "запитом" до слухачів про розуміння; що передають ставлення лектора до аудиторії.
Таким чином, вміння точно формулювати свої думки, вдало добирати слова, граматично правильно будувати фрази, чітко промовляти звуки та їх сполучення, правильно ставити наголос і т. ін., тобто оволодіння літературними нормами вимовляння, слововживання та побудови повідомлень є обов’язковими елементами мовної поведінки лектора, що сприяє підвищенню культури його спілкування з профспілковою аудиторією, а отже і якості її підготовки. Адже ніщо не виказує на походження, освіту, самодисципліну й виховання так швидко й чітко, як слова, що вживаються та вимовляються.
Оверчук Олена Борисівна - член лекторської групи ФПК,
 кандидат філологічних наук, доцент ХСЕІ